Ювілейні дати видатних діячів

До 200-річчя від дня народження композитора Михайла Вербицького, автора мелодії гімну України

Народився на Надсянні у родині греко-католицького священика. Коли Михайлові виповнилося 10 років, помер батько, а матір, вдруге вийшовши заміж, офіційно відмовилася від батьківських прав. Ним і його молодшим братом Володиславом заопікувався їх далекий родич — перемишльський владика Іван Снігурський — один із найяскравіших діячівУГКЦ. 1828 Іван Снігурський заснував при перемишльській кафедрі УКГЦ хор, згодом музичну школу, в яких співав і навчався Михайло.

На Великдень наступного 1829 року хор Перемишльської єпархії з великим успіхом дебютував в урочистому богослужінні, на якому Вербицький разом із Іваном Лаврівськимвиступили як солісти. Побачивши такий блискучий результат, Іван Снігурський запросив із Чехії кваліфікованого диригента і композитора Алоїза Нанке (Alojis Nanke). У Нанке Вербицький отримав ґрунтовну музичну освіту, зокрема, з композиції. Вчителями також були, зокрема, чехи Вікентій Серсаві (Vincent Sersavi) та Франтішек Лоренц (Franz Lorenz).

Дата створення пісні «Ще не вмерла Україна» залишається наразі дискусійною. Тривалий час вважалося, що вона була створена у 1862–1863 рр. — але без відповідних наукових арґументів. Текст Павла Чубинського у Галичині вперше був опублікований у грудневому числі часопису «Мета», який фактично вийшов близько 15 січня 1864 року. Ймовірно, це надихнуло о. Михайла (або йому було замовлено перемишльською «Громадою») написати патріотичну пісню. Хоча, не виключено, що Вербицький скористався наддніпрянською публікацією тексту. Після опублікування в часописі «Мета» пісня «Ще не вмерла Україна» набула великої популярності серед свідомої молоді Галичини.

Перше виконання твору «Ще не вмерла Україна» як Гімну відбулося 10 березня 1865 року у Перемишлі як завершальний номер концерту, присвяченому Тарасові Шевченку, диригував Анатоль Вахнянин.

До 150-річчя митрополита Шептицького

Шептицький Андрей – граф, митрополит Галицький, архиєпископ Львівський, єпископ Кам’янець-Подільський, громадський і церковний діяч, меценат, дійсний член НТШ.

Народився 29 липня 1865 р. у с. Прилбичі (Яворівського р-ну Львівської області) у родині графа Івана та графині Софії з родини Фредрів Шептицьких.

За час свого служіння значно розбудував греко-католицьку церкву як в Україні, так і за кордоном. Будучи одним із найбагатших людей Галичини, щедро спонсорував українські культурно-просвітницькі товариства, надавав стипендії молодим митцям. У 1905 заснував Національний музей у Львові і придбав для нього велику кількість експонатів. Підтримував українську економічну діяльність, сприяв відкриттю кооперативів. Як Галицький митрополит був депутатом Віденського парламенту та Галицького сейму, які однак не часто відвідував.

До 80-річчя українського поета Бориса Олійника

(22 жовтня 1935, Зачепилівка Новосанжарського району на Полтавщині) — український поет, перекладач, дійсний член НАНУ, голова Українського фонду культури. Герой України(2005). Почесний академік Академії мистецтв України. Член правління Національної спілки краєзнавців України.

Борис Олійник — автор близько 50 книг поезії, численних публікацій, есе, статей, які друкувалися в Україні й усіх республіках колишнього СРСР, перекладались російською, чеською, словацькою, польською, сербською, румунською, італійською та іншими мовами. Основні збірки поезій: "Б'ють у крицю ковалі", "Двадцятий вал", "Вибір", "Коло", "Відлуння", "Рух", "Гора", "Істина", "У дзеркалі слова", "Міра", "Поворотний круг", "Трубить трубіж", "Таємна вечеря" та ін. На його вірші написано чимало пісень. Популярними стали: "Мати сіяла льон", "Мамо, вечір догоря", "Мелодія", "Ода Полтаві" та багато інших.

У своїх творах Борис Олійник проповідує високі загальнолюдські ідеали. Він глибоко переконаний, що кожен має жити напруженим життям, бути щедрим і щирим, розуміти красу, неповторність світу, кожної миті існування на землі, бо це відповідає природі нашого єства — жити високими помислами.